Обмеження дії презумпції невинуватості у практиці Європейського суду з прав людини (теоретико-правові аспекти)
Презумпція невинуватості є однією з основоположних гарантій прав людини, яка забезпечує справедливість судочинства та захист громадян від необґрунтованих звинувачень. Проте відповідно до наведеної у цій статті практики ЄСПЛ, презумпція невинуватості хоча є і фундаментальним принципом, але не абсолю...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University».
2025-03-01
|
| Series: | Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/324556 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Презумпція невинуватості є однією з основоположних гарантій прав людини, яка забезпечує справедливість судочинства та захист громадян від необґрунтованих звинувачень. Проте відповідно до наведеної у цій статті практики ЄСПЛ, презумпція невинуватості хоча є і фундаментальним принципом, але не абсолютним. Презумпція невинуватості може бути обмеженою у випадках, коли її застосування чи застосування концепції непрямих доказів у кримінальних провадженнях, пов’язаних із легалізацією злочинних доходів або фінансуванням тероризмом, є виправданим інтересами правосуддя та суспільної безпеки. Це свідчить про чіткий напрям еволюції ідеї презумпції невинуватості – від абсолютного правила до елементу більш комплексної системи справедливого судочинства.
З позиції теорії права, відмова обвинуваченого надання показань відображає принцип свободи волі та імунітет від самовикриття. Однак, як зазначає ЄСПЛ, це право перестає бути абсолютним у ситуаціях, де відсутність пояснень з боку обвинуваченого підриває презумпцію законності його дій або активів. Теоретико-правова дилема тут полягає у визначенні меж між правом особи захищати себе відмовою від надання показань і суспільним інтересом в ефективному кримінальному переслідуванні.
Практика ЄСПЛ демонструє, що використання непрямих методів доказування у справах про легалізацію (відмивання) злочинних доходів не суперечить статті 6 Конвенції за умови дотримання фундаментальних принципів. Зокрема, такі методи мають базуватися на логічних припущеннях, підкріплених фактичними доказами, і не можуть бути єдиною підставою для обвинувального вироку. Суд підтверджує, що право на мовчання та презумпція невинуватості не є абсолютними, а їхні обмеження допустимі, якщо вони обґрунтовані потребою у забезпеченні ефективного правосуддя. Відмова обвинуваченого надавати пояснення або співпрацювати з правоохоронними органами не може автоматично розглядатися як доказ його вини. Проте, якщо інші докази переконливо вказують на злочинне походження активів, мовчання може посилити обґрунтованість таких висновків під час розслідування злочинів про легалізацію (відмивання) злочинних доходів та фінансування тероризму.
|
|---|---|
| ISSN: | 2307-3322 2664-6153 |