Модель експериментального неінфекційного автоімунного увеїту, яка виявляється ключовими клінічними ознаками залежно від ступеня тяжкости
Вступ. Надзвичайно важливо створити ефективну модель НАУ, яка б найточніше могла відобразити клінічні ознаки хвороби різних ступенів тяжкости з її патогенетичними ознаками та була простою у виконанні. Мета. Описати модель експериментального неінфекційного автоімунного увеїту, яка виявляється ключ...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Publishing House "Kyrylytsya"
2023-06-01
|
| Series: | Львівський клінічний вісник |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://lcb-journal.com/index.php/journal/article/view/24 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Вступ. Надзвичайно важливо створити ефективну модель НАУ, яка б найточніше могла відобразити клінічні ознаки хвороби різних ступенів тяжкости з її патогенетичними ознаками та була простою у виконанні.
Мета. Описати модель експериментального неінфекційного автоімунного увеїту, яка виявляється ключовими клінічними ознаками залежно від ступеня тяжкости.
Матеріяли й методи. Дослідження проведено в експерименті на 30 кроликах породи шиншила (дві групи по 15 тварин). На всіх очах змодельовано НАУ – інтравітреальне введення нерозчиненої (перша група) та розчиненої (друга група) стерильної кінської сироватки. У дні виведення тварин із експерименту (3-й, 7-й, 10-й, 14-й та 21-й) оцінювали клінічні ознаки НАУ відповідно до змін у волозі передньої камери та склистого тіла. Проведено кількісне оцінювання клінічних проявів НАУ у двох групах кроликів.
Результати. Із другої доби клінічні ознаки НАУ у двох експериментальних групах характеризували різні ступені тяжкости запалення, та їхня динаміка відрізнялась. У першій групі НАУ характеризував середній і тяжкий ступені запалення, в другій – переважно легкий. У двох групах на 3-й, 7-й і 10-й дні фіксували наростання тяжкости внутрішньоочного запалення з подальшим згасанням цього процесу. Якщо у двох досліджуваних групах порівняти динаміку клінічних виявів запалення, відображену в балах, то у всі дні експерименту спостерігалася статистично значуща різниця між першою і другою групами (р < 0,05).
Висновки. Описана експериментальна модель неінфекційного автоімунного увеїту виявляється ключовими клінічними ознаками цієї хвороби залежно від ступеня тяжкости, що відкриває нові можливости перспективного використання у клінічній практиці для діагностики та прогнозування, створення нових схем ефективного лікування ендогенного увеїту. |
|---|---|
| ISSN: | 2306-4269 2520-2898 |