Інтермедіальні стратегії подолання травми в прозі В. Ґ. Зебальда: аналіз роману «Аустерліц»
Проаналізовано терапевтичний потенціал інтермедіальних компонентів у художньому тексті, розглядаючи роман В. Ґ. Зебальда «Аустерліц» як приклад літературної репрезентації процесу подолання травматичного досвіду. На основі означеного тексту простежено поступову реконструкцію особистісної пам’яті гер...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University
2025-08-01
|
| Series: | Pitannâ Lìteraturoznavstva |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://pytlit.chnu.edu.ua/article/view/337979 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Проаналізовано терапевтичний потенціал інтермедіальних компонентів у художньому тексті, розглядаючи роман В. Ґ. Зебальда «Аустерліц» як приклад літературної репрезентації процесу подолання травматичного досвіду. На основі означеного тексту простежено поступову реконструкцію особистісної пам’яті героя, навмисне витісненої травми голокосту та фрагментів власної ідентичності завдяки інтермедіальним маркерам – архітектурі, фотографіям, фільмам, документам. У романі саме ці візуальні та матеріальні компоненти виконують терапевтичну функцію: вони слугують тригерами пригадування і запускають процес реконструкції заблокованих спогадів. Увагу зосереджено на образах батька і матері, довгий час витіснених із пам’яті Аустерліца. Наголошено, що через фотографії, наративи чеської подруги матері Вери, архітектурні деталі місць, пов’язаних із родиною, герой віднаходить забуті постаті зниклої через депортацію сім’ї, поступово приймає втрату та інтегрує події минулого в лакуни власної свідомості. Головно, що саме Вера виступає живим носієм колективної та родинної пам’яті, створюючи умови для катарсичного досвіду Жака. Перехід між вербальними та візуальними структурами тексту зумовлює ефект «діалогічної пам’яті», у якій інтермедіальні об’єкти слугують своєрідними «психоаналітичними артефактами» і поєднують індивідуальний досвід героя з колективною історичною травмою. Показано, як топоси пам’яті (від приватних локусів дитинства – Прага, до історично маркованих місць, пов’язаних із Голокостом – Терезін, Париж) функціонують у тексті «терапевтичними провідниками» між теперішнім і минулим, уможливлюючи афективне переосмислення трагічних подій. Роман аналізується як своєрідна форма ретравматизації та екзистенційного пошуку, у якій мистецтво слова стає дієвим інструментом повернення до витісненого досвіду, формування цілісної ідентичності й посттравматичного відновлення.
|
|---|---|
| ISSN: | 2306-2908 |