Контамінація ритуалу: простір будівлі Українського Дому і його перформування
Вихідним положенням цього дослідження є припущення, що архітектурно опосередковане місце — мережевий вузол та осередок ідеології — це територія перманентного впливу, який здатний відтворювати запрограмований режим відносин і відповідно налаштовувати соціальні простори. Особлива напруга виникає у зв...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine
2025-04-01
|
| Series: | Місто: історія, культура, суспільство |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://mics.org.ua/journal/index.php/mics/article/view/254 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Вихідним положенням цього дослідження є припущення, що архітектурно опосередковане місце — мережевий вузол та осередок ідеології — це територія перманентного впливу, який здатний відтворювати запрограмований режим відносин і відповідно налаштовувати соціальні простори. Особлива напруга виникає у зв’язку з місцями-рештками політичних систем минулого, які були опорами цих систем: підключені до іншого контексту вони стають анахронічними надлишками, що по-різному інтегруються в оточення. Саме такими є архітектурні пам’ятки тоталітаризму — ідеологічно навантажені агенти соціалізації, політична роль яких дестабілізується або ж трансформується в нове значення. У фокусі статті — декілька прикладів, які демонструють різні позиції відносно складної архітектурної спадщини і види її трансформацій, та найбільше уваги зосереджено на одному з них — будівлі Музею Леніна в Києві, апропрійованому Українським Домом, представницькою інституцією, що успадкувала усталені способи позиціонування і моделі відносин, які часто стають дієвими в нових формах репрезентації. За умови нечутливості та цілеспрямованого забуття ці установки латентно легітимізуються, тому ефективне підважування є потребою і вимагає критичної взаємодії з архітектурним простором, а не системою позначень. Мистецтво як просторова практика може бути таким інструментом: воно оприявнює і змінює характери місця, демонструє неочевидні конфлікти, пропонує побічну реальність. Користуючись прикладом тимчасового виставкового проєкту «Ти як?» в Українському Домі, інсталяції мистецтва воєнного стану, що ситуативно апропріювала і перформувала архітектурний простір, виявлено точки дотику, які можуть допомогти в інтенційному переосмисленні архітектурної пам’ятки й напрацюванні стратегій продуктивної взаємодії. Просторова модель Анрі Лефевра, категорія характеру Крістіана Норберґа-Шульца і теорія територіалізованого асамбляжу Кіма Дові стали допоміжними в цьому.
|
|---|---|
| ISSN: | 2616-4280 |