Художній потенціал «Казки мойого життя» Богдана Лепкого: fiction versus non-fiction
Аналізується «Казка мойого життя» Богдана Лепкого як складний феномен автобіографічної прози, яку дослідники та видавці часто зараховують до художньої прози. Передусім основна увага звертається на її жанрову специфіку. На основі досліджень сучасників Б. Лепкого, діаспорних критиків та вчених сьогод...
Saved in:
| Main Authors: | , |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University
2025-08-01
|
| Series: | Pitannâ Lìteraturoznavstva |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://pytlit.chnu.edu.ua/article/view/337871 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Аналізується «Казка мойого життя» Богдана Лепкого як складний феномен автобіографічної прози, яку дослідники та видавці часто зараховують до художньої прози. Передусім основна увага звертається на її жанрову специфіку. На основі досліджень сучасників Б. Лепкого, діаспорних критиків та вчених сьогодення (М. Євшан, В. Лев, М. Чермінська, І. Констанкевич та ін.) автори стверджують, що проблема чіткого жанрового означення виникає внаслідок яскраво вираженої художності тексту, що пов’язано зі специфічним поетичним стилем письменника, який і в нехудожній прозі (публіцистиці, есеїстиці тощо) виявляв риси художності. Основними ознаками стилістики автобіографізму Б. Лепкого названо поетизацію, фольклоризацію, міфологізацію, сакралізацію, які частково спричинені посутньою (понад 50 років) часовою дистанцією між часом написання спогадів та часом, коли ці події відбувалися у житті письменника. Тому поетика спогадів інтерпретується у парадигмі пам’яті / забуття, історичної правди / авторського домислу. Стверджується, що текст «Казки…» можна розглядати у річищі філософської концепції автора, вихованого у рамках традиційних цінностей у галицькій священницькій родині, які він, перебуваючи у вигнанні, намагався зафіксувати і передати для наступних поколінь як пам’ять про зруйнований російською інвазією автентичний український універсум. Наголошується на ролі цього та подібних текстів у збереженні національної пам’яті та ідентичності в умовах бездержавності. Другою складовою художнього потенціалу «Казки…» постає його рецепція у творчості інших українських авторів – сучасників та наступників Богдана Лепкого. Автори приходять до висновку, що, попри потужний художній струмінь спогадів Богдана Лепкого, не варто зараховувати «Казку мойого життя» до художньої прози. Її слід розглядати у контексті та рамках мемуаристики та автобіографічного письма з урахуванням самобутності авторського стилю, якому притаманні риси художності, що частково «розмивають» чіткі жанрові межі та додають нових сенсотвірних граней (філософії, естетики, педагогіки, психології, культурології та ін.), спонукаючи до глибоких переосмислень не лише мистецьких, а й буттєвих явищ. На основі здійсненого аналізу висловлюється припущення, що широта і розмах уже існуючого міжтекстового діалогу аналізованого тексту дає підстави вважати, що він буде продовжувати втягувати у своє силове поле письменницькі інтенції інших авторів, щоразу розширюючись і набуваючи нових, раніше прихованих сенсів. Те, що такий діалог триває, є найочевиднішим доказом потужності його змістового та художнього потенціалу.
|
|---|---|
| ISSN: | 2306-2908 |