Національно-територіальна автономія в Китайській Народній Республіці як форма політико-правового устрою
Вказується, національно-територіальна автономія є ключовим елементом держустрою КНР. Вона поєднує централізоване партійне керівництво з обмеженою автономією нацменшин. Ця система створює розбіжності між правовими нормами та практикою управління, що підкреслює її актуальність для сучасної конституці...
Saved in:
| Main Authors: | , |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Uzhhorod National University
2025-06-01
|
| Series: | Аналітично-порівняльне правознавство |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://journal-app.uzhnu.edu.ua/article/view/332614 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Вказується, національно-територіальна автономія є ключовим елементом держустрою КНР. Вона поєднує централізоване партійне керівництво з обмеженою автономією нацменшин. Ця система створює розбіжності між правовими нормами та практикою управління, що підкреслює її актуальність для сучасної конституціоналістики.
Отже, у статті досліджується національно-територіальна автономія в Китайській Народній Республіці як специфічна форма політико-правового устрою. Аналізуються конституційно-правові засади функціонування автономних утворень у КНР, зокрема положення Конституції 1982 року та Закону «Про національно-територіальну автономію» 1984 року. Розглянуто структуру адміністративно-територіального устрою Китаю, що включає п’ять автономних районів: Внутрішню Монголію, Сіньцзян-Уйгурський, Гуансі-Чжуанський, Нінся-Хуейський та Тибетський.
Автори висвітлюють суперечність між юридично закріпленими правами автономних утворень та їх фактичним статусом у централізованій системі державного управління. Визначено, що незважаючи на конституційні гарантії національно-культурної автономії (право на використання національних мов, збереження культурних традицій, призначення представників титульної національності на керівні посади), реальна політична влада в автономних районах належить Комуністичній партії Китаю. У статті виявлено ключові проблеми розвитку автономних регіонів: обмеженість реальної автономії, жорсткий політичний контроль з боку центральної влади, політика культурної та мовної асиміляції, економічна нерівність та соціальні конфлікти. Проведено порівняльний аналіз китайської моделі з автономними утвореннями у США, Іспанії та Канаді, що дозволило виявити суттєві відмінності у підходах до регіонального самоврядування та захисту прав національних меншин.
Автори аналізують перспективи реформування системи автономії в КНР, розглядаючи можливі сценарії розвитку в короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективі. Зроблено висновок, що національно-територіальна автономія в Китаї залишається переважно декларативною, а без суттєвих змін у політичній системі КНР автономні регіони продовжуватимуть перебувати під повним контролем центральної влади.
|
|---|---|
| ISSN: | 2788-6018 |