Єдність та сталість судової практики в контексті розумної передбачуваності судових рішень
Наразі, здійснюючи зворотню комунікацію з суспільством, одночасно виконуючи просвітницьку й роз’яснювальну функції, судді Верховного Суду активно обговорюють правозастосовні новели судової практики, зупиняючись на окремих правових позиціях. Визнається як факт наявності розбіжностей у судовій практи...
Saved in:
| Main Authors: | , , |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University».
2025-05-01
|
| Series: | Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/328829 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Наразі, здійснюючи зворотню комунікацію з суспільством, одночасно виконуючи просвітницьку й роз’яснювальну функції, судді Верховного Суду активно обговорюють правозастосовні новели судової практики, зупиняючись на окремих правових позиціях. Визнається як факт наявності розбіжностей у судовій практиці, так і обставина, що непослідовність і суперечливість не мають наслідком справедливість.
Стаття присвячена питанню єдності та сталості судової практики в одному аспекті – передбачуваності змін правозастосовних підходів й правових позицій: на прикладі окремих питання щодо спадкування, а також спростування недостовірної інформації.
Авторками проаналізовано низку джерел стосовно доктринальної розробки питання, а також постанови Верховного Суду. Концепція добірки – авторська.
У процесі здійснення дослідження виявлено послідовну зміну підходів Верховного Суду до закріплення примату матеріального права над процедурою, зокрема, унормованою законодавством про нотаріат. У правових позиціях Верховного Суду в аналізованій категорії справ увага акцентується на свободі заповіту як принципі спадкового права, повазі до волі заповідача та обов’язковості її виконання. Формуючи таку позицію, Верховний Суд послідовно й неухильно застосовує положення ст. 4 ЦК України – в контексті визнання Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства й вирішення з урахуванням цього положення правових колізій. При цьому констатовано звернення Верховним Судом до положень доктрини.
Проаналізовано також зміну правових позицій, пов’язану з вилученням норми ч. 3 ст. 277 ЦК України щодо презумпції недостовірності негативної інформації, яку Верховний Суд розтлумачив як «презумпцію добропорядності». За визначенням Суду скасування правової норми позбавило позивача імунітету не застосування до нього звичайного алгоритму доказування в цивільному процесі та переклало на нього тягар доказування недостовірності поширеної про нього інформації.
В цілому зроблено висновки щодо: 1) розумності, передбачуваності та єдності підходів стосовно вирішення спадкових справ, оскільки перевага віддається останній волі заповідача. Недотримання вимог законодавства про нотаріат (щодо якого справедливо зауважується, що воно не є складовою цивільного законодавства) нотаріусами пропонується вирішувати в порядку дисциплінарної відповідальності; 2) цілковитої непередбачуваності зміни судової практики, пов’язаної з вилученням норми ч. 3 ст. 277 ЦК України.
|
|---|---|
| ISSN: | 2307-3322 2664-6153 |