Історико-правові аспекти документального оформлення земельних прав
Рівень правової регламентації відносин власності та користування землею в Україні є одним із важливих факторів, який відображає загальний рівень розвитку держави, прагнення до раціонального та ефективного використання земельних ділянок та ставлення до земельних ресурсів в цілому. Реалізація земельн...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University».
2025-05-01
|
| Series: | Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/330079 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| _version_ | 1850153101816758272 |
|---|---|
| author | M. V. Shulga |
| author_facet | M. V. Shulga |
| author_sort | M. V. Shulga |
| collection | DOAJ |
| description |
Рівень правової регламентації відносин власності та користування землею в Україні є одним із важливих факторів, який відображає загальний рівень розвитку держави, прагнення до раціонального та ефективного використання земельних ділянок та ставлення до земельних ресурсів в цілому. Реалізація земельної реформи в Україні супроводжується відповідним реформуванням системи оформлення прав на земельні ділянки, внесенням змін до форми документів, які посвідчують права на земельні ділянки.
Державна земельна реєстрація, започаткована Земельним кодексом УСРР (1922 р), заклала основи фіксації відомостей про правове і господарське становище всіх землекористувачів. Земельним кодексом УРСР (1970 р.), прийнятим на розвиток положень союзних Основ земельного законодавства було передбачено, що право землекористування юридичних осіб посвідчується державними актами на право користування землею. Натомість право землекористування громадян документально не посвідчувалося. Воно засвідчувалося записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських рад, а в містах і селищах міського типу – в реєстрових книгах виконкомів місцевих рад.
Перший Земельний кодекс УРСР (1990 р.), прийнятий із здобуттям Україною незалежності, продовжуючи засновану ще за радянських часів традицію щодо правопосвідчувальних документів, передбачив, що право володіння або право користування землею посвідчувалося відповідними державними актами, які видавалися фізичним та юридичним особам та реєструвалися місцевими радами, а форми цих державних актів встановлювалися Верховною Радою УРСР. Право тимчасового користування землею оформлювалося договором, форма якого і порядок його реєстрації встановлювалися Радою Міністрів УРСР.
Особливість Земельного кодексу України (в редакції від 13 березня 1992 р.) полягала в тому, що він додатково передбачав серед правопосвідчувальних документів Державний акт на право колективної власності на землі сільськогосподарського призначення, який видавався сільськогосподарським юридичним особам приватного права. До акта додавався список членів сільськогосподарського підприємства, у колективній власності яких теж перебувала земля.
За чинним Земельним кодексом України (2001 р.) документами, які посвідчували право власності і право постійного користування, традиційно вважалися державні акти, форми яких затверджувалися Кабінетом Міністрів України. В результаті внесення до ст. 126 ЗК України законом від 05.03.2009 р. у складі документів, що посвідчували право власності на земельну ділянку, окрім державного акта, було додатково включено цивільно-правову угоду щодо відчуження земельної ділянки та свідоцтво про право на спадщину, що було спрямовано на пожвавлення функціонування земельних відносин та спрощення документального оформлення земельних прав. Чинна редакція ст. 126 ЗК України «Оформлення речових прав на земельну ділянку» передбачає, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Такий підхід законодавця до державної реєстрації речових прав на землю наближає Україну до європейських реєстраційних систем.
|
| format | Article |
| id | doaj-art-4de0efcc6b4e414083c9e12183f18f3c |
| institution | OA Journals |
| issn | 2307-3322 2664-6153 |
| language | English |
| publishDate | 2025-05-01 |
| publisher | State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University». |
| record_format | Article |
| series | Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право |
| spelling | doaj-art-4de0efcc6b4e414083c9e12183f18f3c2025-08-20T02:25:48ZengState Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University».Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право2307-33222664-61532025-05-0128810.24144/2307-3322.2025.88.2.34Історико-правові аспекти документального оформлення земельних правM. V. Shulga0доктор юридичних наук, професор, професор кафедри земельного та аграрного права, член-кореспондент Національної академії правових наук України, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого Рівень правової регламентації відносин власності та користування землею в Україні є одним із важливих факторів, який відображає загальний рівень розвитку держави, прагнення до раціонального та ефективного використання земельних ділянок та ставлення до земельних ресурсів в цілому. Реалізація земельної реформи в Україні супроводжується відповідним реформуванням системи оформлення прав на земельні ділянки, внесенням змін до форми документів, які посвідчують права на земельні ділянки. Державна земельна реєстрація, започаткована Земельним кодексом УСРР (1922 р), заклала основи фіксації відомостей про правове і господарське становище всіх землекористувачів. Земельним кодексом УРСР (1970 р.), прийнятим на розвиток положень союзних Основ земельного законодавства було передбачено, що право землекористування юридичних осіб посвідчується державними актами на право користування землею. Натомість право землекористування громадян документально не посвідчувалося. Воно засвідчувалося записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських рад, а в містах і селищах міського типу – в реєстрових книгах виконкомів місцевих рад. Перший Земельний кодекс УРСР (1990 р.), прийнятий із здобуттям Україною незалежності, продовжуючи засновану ще за радянських часів традицію щодо правопосвідчувальних документів, передбачив, що право володіння або право користування землею посвідчувалося відповідними державними актами, які видавалися фізичним та юридичним особам та реєструвалися місцевими радами, а форми цих державних актів встановлювалися Верховною Радою УРСР. Право тимчасового користування землею оформлювалося договором, форма якого і порядок його реєстрації встановлювалися Радою Міністрів УРСР. Особливість Земельного кодексу України (в редакції від 13 березня 1992 р.) полягала в тому, що він додатково передбачав серед правопосвідчувальних документів Державний акт на право колективної власності на землі сільськогосподарського призначення, який видавався сільськогосподарським юридичним особам приватного права. До акта додавався список членів сільськогосподарського підприємства, у колективній власності яких теж перебувала земля. За чинним Земельним кодексом України (2001 р.) документами, які посвідчували право власності і право постійного користування, традиційно вважалися державні акти, форми яких затверджувалися Кабінетом Міністрів України. В результаті внесення до ст. 126 ЗК України законом від 05.03.2009 р. у складі документів, що посвідчували право власності на земельну ділянку, окрім державного акта, було додатково включено цивільно-правову угоду щодо відчуження земельної ділянки та свідоцтво про право на спадщину, що було спрямовано на пожвавлення функціонування земельних відносин та спрощення документального оформлення земельних прав. Чинна редакція ст. 126 ЗК України «Оформлення речових прав на земельну ділянку» передбачає, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Такий підхід законодавця до державної реєстрації речових прав на землю наближає Україну до європейських реєстраційних систем. http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/330079права на землюречові правазобов’язальні правапохідні права на землюоформлення прав на землюдержавна реєстрація |
| spellingShingle | M. V. Shulga Історико-правові аспекти документального оформлення земельних прав Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право права на землю речові права зобов’язальні права похідні права на землю оформлення прав на землю державна реєстрація |
| title | Історико-правові аспекти документального оформлення земельних прав |
| title_full | Історико-правові аспекти документального оформлення земельних прав |
| title_fullStr | Історико-правові аспекти документального оформлення земельних прав |
| title_full_unstemmed | Історико-правові аспекти документального оформлення земельних прав |
| title_short | Історико-правові аспекти документального оформлення земельних прав |
| title_sort | історико правові аспекти документального оформлення земельних прав |
| topic | права на землю речові права зобов’язальні права похідні права на землю оформлення прав на землю державна реєстрація |
| url | http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/330079 |
| work_keys_str_mv | AT mvshulga ístorikopravovíaspektidokumentalʹnogooformlennâzemelʹnihprav |