Після Великого терору: радянська репресивна політика щодо релігійних конфесій на Харківщині у 1939–1941 роках
У статті розглянуто радянську репресивну політику щодо релігійних конфесій на Харківщині напередодні та на початку німецько-радянської війни. Вивчено стан розроблення у вітчизняній історіографії цієї проблематики та зроблено висновок, що, попри появу за останні десятиріччя робіт, які розглядають реп...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
V. N. Karazin Kharkiv National University
2024-12-01
|
| Series: | Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Історія |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://periodicals.karazin.ua/history/article/view/25231 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | У статті розглянуто радянську репресивну політику щодо релігійних конфесій на Харківщині напередодні та на початку німецько-радянської війни. Вивчено стан розроблення у вітчизняній історіографії цієї проблематики та зроблено висновок, що, попри появу за останні десятиріччя робіт, які розглядають репресивну політику радянської тоталітарної держави щодо релігії та церкви в 1930-ті рр., її регіональний розріз висвітлено все ще досить фрагментарно. Це повною мірою стосується і Харківського регіону, особливо передвоєнного часу. Розгляд репресивної політики більшовиків щодо духовенства й вірян Харківщини, як правило, обмежується 1920–1930-ми рр., але антицерковні репресії у передвоєнний період в регіоні досліджено явно недостатньо. Це робить вивчення теми науково актуальним. У роботі також проаналізовано різні групи документів і зроблено висновок про достатню джерельну базу для дослідження теми розвідки. У статті показано, що, попри закінчення Великого терору наприкінці 1938 р., репресії проти духовенства й вірян не припинялися, хоча їх масштаби різко скоротилися порівняно з періодом 1937–1938 рр., що створювало ілюзію їх повного (або майже повного) припинення. Доведено, що головна причина цього полягала в концептуальній незмінності антирелігійного політичного курсу радянської тоталітарної держави щодо релігії і церкви як суспільного інституту, оскільки залишилася незмінною також програмна мета монопольно керівної ВКП(б) — створення безрелігійного суспільства. На основі як опублікованих, так і архівних джерел, які автор уперше вводить до наукового обігу, з’ясовано, що репресіями 1939–1941 рр. було охоплено майже всі релігійні конфесії Харківського регіону, котрі на той час ще функціонували, — громади «сергієвської» РПЦ, обновленської церкви, старообрядницькі, баптистські та інші общини. Органи державної безпеки на цей час перетворилися на державну структуру, що фактично монопольно контролювала діяльність релігійних конфесій і паралельно здійснювала репресії проти них. Показано, що в цей період репресій зазнали як священнослужителі, зокрема й представники вищої церковної ієрархії, так і прості віряни. Зазначено, що в передвоєнний період органи НКВС значно посилили боротьбу з «єврейським клерикальним підпіллям» у Харкові (як і по всій Україні), піддавши репресіям найбільш активних представників хасидської громади. |
|---|---|
| ISSN: | 2220-7929 |